The Easter
(26-27.03.2005)
Як завжди (католицький) Великдень в Африці виявився незвичайним і багатим на події.
Все почалося з 300 кілометрової подорожі в Джобург на зустріч сім’ї, яка в цей момент мала змогу милуватися першими краєвидами Африки з висоти пташиного польоту. Погода, як завжди, була сонячна і видимість з літака була прекрасною. Навіть дитина змогла роздивитися маленькі машинки, які рухалися досить швидко (все-таки 120 км за годину). Якби Юрчик придивився добре, то можливо і побачив би машину тата, яка мчала йому на зустріч.
Аеропорт із своїм інтернаціональним контингентом навіював дивний настрій і у повітрі відчувався контраст вибухів емоцій. В зоні відправлень повітря було насичене прощанням, сумом, сльозами, обніманнями і новими надіями. А вже поверхом нижче відтінок емоцій кардинально змінювався. Ті ж самі сльози, обнімання і нові надії, але з присмаком радості, коли напружене чекання вибухає в момент зустрічі. Якщо говорити про інтернаціональність, то аеропорт Джобурга завжди мені нагадує космічну перевалочну станцію з фантастичних фільмів, де збираються представники всіх націй, народів і культур. Тут можна побачити білих, чорних, кольорових, ...., і в різних національних вбраннях і не тільки. Саша його називає новим "Вавілоном".
В таких інтернаціональних умовах, чекаючи на свою сім’ю, я спостерігав вибухи емоцій з обніманнями і сльозами .
І ось появилася моя сім’я із-за гори сумок, прийшов і мій момент розрядки емоцій.
Після тривалого пошуку своєї тойоти на багатоповерховій автостоянці і втискання сумок і сім’ї в машину ми відправилися в першу для новоприбулих подорож по Південній Африці. За Преторією, коли мій перемучений сімейний багаж трохи оговтався від перельоту, ми зробили перепочинок, вгамували легкий голод. Тут повністю український весняний гардероб був змінений на африканський осінній.
Дорога пройшла досить весело. Юрченя облазив всю машину і обдивився всі вікна, аж поки не знайшов прекрасний пункт для спостереження - позаду задніх сидінь, де можна було розлягтися на колонках.
Вдома перезбуджена дитина ганяла вверх і вниз, до басейну і назад, здавалося, що будинок не витримає, а вся вода в басейні вже перечерпана руками. За іграшки йшли всі речі, які попадалися під руки. Дитину ледве вдалося приспати.
Спати! Завтра в 6.00 підйом - Великдень!
Свято почалося з церкви, де моя сім’я молилася під звуки органу. В кінці служби я розказав про себе священику і представив йому мою сім’ю з проханням прийняти нас в місцеву общину, на що отримав теплий велком. В церкві сімейство було представлене моєму шефу-професору і В.Д. Останній з радістю запросив нас до себе відсвяткувати Воскресіння Христове.
По дорозі до В.Д. для Юрчика були негайно куплені іграшки. Треба рятувати хату від розвалу.
В.Д. нас зустрічав з своєю жінкою і всією собачою братією. На нас чекав прекрасний святковий стіл з освяченою їжею (спеціально для польсько-українсько-російської діаспори священик організував освячення галунок і паски).
Так, паска майже нічим не відрізнялася від привичної української. Жінка В.Д. спекла її власноручно. Смакота.
Після молитви пройшов процес розбивання галунок.
І ми почали частування і розмови під вино. Дуже скоро до нас приєдналася ще одна українська сім’я Ю-них.
Час летів. Юрчик все оббігав і вимучив собак. Прийшла пора роз’їзджатися.
Вдома Юрчиковому бажанню вже перечити було не можливо. І почався наступний етап - купання.
Після якого за вуха витягнута з води дитина завалилася спати.
Ось так Великоднем зустрічала Африка мою сім’ю. Почався новий Африканський етап їхнього життя.
