The Trip to the End of the World
(10-20.11.2005)
Подорож на кінець світу.
Пустеля KAROO.
Подорож на кінець світу, а точніше кінець (чи може початок) Африки, починалася 10 листопада 2005 року близько 4-ї години ранку і складалася з багаточисленних зупинок та чотирьох різних місць для ночівлі. Близько 2000тис кілометрів в одну сторону. Тож попробую описати трохи детальніше мою подорож.
Участь в подорожі брали дві сім’ї на двох машинах. Моя сім’я виявилася найменшою і була представлена мною, Світланою і Юрчиком. Сім’я наших колег: батьки – Гриша, Таня і діти – Лена і Катя з Славою.
В такому складі ми рванули в напрямку Джо-бурга. По плану ми повинні були його проскочити до 7.00, але не дивлячись на швидкість 150-160, в пробку ми все ж таки попали.
І після майже 40 хвилин боротьби з транспортною пробкою ми погнали на зустріч пустелі Кару. Дорога змінилася на двохполосну і спати за кермом не вдавалося – постійні затяжні обгони траків на палючому сонці пустелі. Тут я вперше оцінив свою покупку конденціонера перед поїздкою. Подорож з конденціонером набагато приємніша. А після того, як з половини дороги конденціонер випустив в повітря фреон і перестав охолоджувати салон, я зміг порівняти, що означає їхати з ним і без нього. За покупку я вже не жалкував і був готовий заплатити ще трохи за холод в салоні. Та вже наступного ранку я за невелику плату повернув холод в машину.
Пустеля виглядала прекрасно. На фоні сухої трави багаточисленні малесенькі квіточки різних кольорів. Так цвіте пустеля. Де-не-де виднілися вітряки, які направляли силу вітру на невеличку помпу, яка викачувала воду з-під пустелі Кару на поверхню. Час від часу посеред пустелі вибухали пишною зеленню оазиси. Це місця проживання фермерів. В один визначний оазис ми заглянемо наступного дня.
По дорозі ми подивилися величезну дамбу на Оранжевій (чи правильніше Помаранчевій) річці. Проїхалися по найдовшому в країні мосту (2.993м) через напівзасохле русло Помаранчевої ріки.
З висоти моста спостерігали вдалині грозу, сонце і пісчані завірюхи, так звані Шевченкові стовпи, що підпирають небо. Це чудо природи можна роздивитися на фотографії.
В Beaufort West ми в’їхали затемна. Без труднощів знайшли наше житло. Перша святкова вечеря. Основний шмат дороги – 1400 км позаду. До Кейптауна залишилось трохи більше ніж 400 км, але їх ми розтягнемо на цілий день. Зраненька я полагодив конденціонер. Коротеньке знайомство з містом-столицею пустелі Кару і знову в дорогу.
Містечко не велике, збереглися старі будівлі. Музей ми залишили на наступний раз, а видами церкви в готичному стилі все ж таки полюбувалися.
Наступним пунктом нашої програми був оазис посеред цвітучої пустелі Кару. Metjiesfontein.
На початку 19 ст. у цьому містечку був організований курорт відомим залізно-дорожником Логманом. Сюди з’їжджались знамениті люди того часу.
Після смерті Логмана цей курорт трішки занепав, був розділений на декілька частин і проданий. Ми були у готелі Lord Milner—це одна з частин курорту, яку освоюють туристи. Все збереглося дуже гарно. Багато антикваріату, чудовий райський сад. Готель і по цей час діючий. Всюди панує старовинна атмосфера. Просто заворожуюче місце. Ось би переночувати у цьому готелі і погуляти побільше.
Нажаль ….нам треба поспішати.
Місце дійсно прекрасне. Через нього протікає маленька річка, через її пересохше русло ми перебиралися до саду.
А там ми ще знайшли і невеличку плантацію кактусів.
Попробували майже всі предмети старовини.
Автобус.
І продовжили нашу подорож.
Так починалися наші пригоди та ознайомлення з південним кінцем світу. А може його початком.
