The Trip to the End of the World
(10-20.11.2005)
Stellenbosch.
Прощаючись з Кейптауном ми відвідали невеличке містечко Стелленбош. Місто розташоване близько 30 км від Кейптауна. З 30 тисяч населення половина студенти університету. Як на доказ контрастів Південної Африки, Стелленбош здивував нас українською природою. Густа і розлога зелень дубів вздовж дороги чергувалася з яскравосиньофіолетовими джакарандами, які придавали пейзажу африканський відтінок. Тут ми вперше побачили ностальгічне видовище – пішоходів і тротуари. Люди вільно гуляли тротуарами під холодком дубів насолоджуючись бузковим віддзеркалюванням квітів джакаранди, які фіолетовим снігом посипали дорогу. Ми майже не бачили високих парканів обплетених колючим дротом, що є незвичним для Африки видовищем. На тротуари виступали кафешки, де відвідувачі недбало покидали свої телефони та ключі від машин на столики і насолоджувалися пахучою кавою навіть не думаючи про те, що їхні цінності можуть бути поцуплені. Сюди дуже часто приїжджають жителі Кейптауна попити каву за дружньою розмовою.
Більшість жителів Стелленбоша білі африканери. Чорних майже не видно. Відповідно, звідусіль звучить африканс. Чистота і затишок вражає. «Криміналу тут майже не має…», пояснював нам російськомовний емігрант, викладач стеллінбошського університету, котрий провів нас пішком по центру міста з його старовинними будівлями, розказуючи історію і свої враження про місто.
Після ознайомлення з цим приємним містечком, охаючи і ахаючи від захоплення, ми продовжили подорож. Стелленбош густо оточений виноградниками і вважається столицею південноафриканської винної індустрії. В районі знаходяться 106 винних погребів.
На один із заводів ми заглянули і ознайомилися з виробництвом найкращих в світі вин.
Звичайно, ми почали все з магазину.
Я скромно зупинився на звичайній пляшці вина, оскільки, поки що віддаю перевагу трохи міцнішим напоям.
Мою жінку потягнуло до більшої пляшечки.
А дитина вподобала бочку з вином.
Наступним кроком була дегустація. Тут нам провели детальне навчання хитрощам дегустації, розказали як вирощують виноград, від чого залежить смак і як довго зберігати.
Виявляється, тільки каберне зберігається в пляшках до 20 років, а всі решта від 5 до 8 років. Далі смак починає катастрофічно втрачатися. І від тривалості зберігання смак вина не покращується, а в більшості випадків тільки погіршується. Так що негайно пийте свої запаси вина, поки вони ще мають смак.
Тестували шість вин. Каберне 2002 та 2003 року… Шираз 2003й і 2004й... Мерлот 2002й і 2004й…
Подискутували яке вино і якого року ми замовимо в ресторані під салат з шпинату, і як це буде залежати від оточуючої атмосфери і нашого настрою.
Тут вже і я почав розуміти толк в винах і розрізняти їхні смаки. Прополіскуючи рот чистою водою та виливаючи протестоване вино в відерце посередині стола я відмітив, по перше, що жалкую про те, що я в цій подорожі водій, а по друге, що вино мені починає подобатися.
Збагачені знаннями, ароматами, а дехто і захмелівши, ми заглибилися в реальний винний погріб викопаний в невеличкій горі. Де потримали в руках п’ятдесяти – сто річні пляшки вина здмухуючи з них також віку пилюку. Наш гід запевнив нас, що це вино для красоти і для експериментів.
Далі сучасна технологія виготовлення вина і знову в магазин вибирати вино, але вже з виглядом великого знавця вин.
По дорозі додому білий пісок, океан і колючий прохолодний вітер з нависаючими хмарами.
А ввечері ми на вогні запекли впольовану на зворотній дорозі рибу і смакували її з прекрасним вином.
Завтра ми покидаємо наше тимчасове кейптаунське житло і вирушаємо далі на схід...
