The Trip to the End of the World
(10-20.11.2005)
L'Agulhas.
Сьогодні ми наближаємося до най південнішої точки материка, де по всіх розрахунках і зустрічаються два океани.
Але подорожуючи вздовж південного краю світу дуже кортить заглянути на тих трьох китів, на яких тримається світ.
Чомусь кити найбільше полюбляють припливати і займатися коханням, чи по простому – спарюватися, біля невеличкого містечка Германус. Тут все обладнане для спостереження за цими гігантськими тваринами. З тих пір, коли світ тримався тільки на трьох китах, пройшло багато часу і тепер китів значно більше, відповідно і світ повинен триматися надійніше.
Ми посиділи на лавочках вдивляючись в далечінь в надії підглянути, як кити роблять цю справу. Але, на жаль, чи то вода була захолодна, чи кити були зайняті справою підпирання землі, чи дуже багато глядачів їх засоромили, ми так і не побачили навіть жодного хвоста. Трохи засумувавши ми продовжили нашу подорож.
Китів ми не побачили, а на черепах ледь не наїхали.
Мис L'Agulhas зустрічав нас палючим сонцем, вітром і другим з найстаріших маяків в Африці (1848). Навколо мису розбилися і затонули 120 кораблів. Обломки одного з них нагадують про могутність стихії і нікчемність людських творінь.
З маяком ми ознайомились детально. Вилізли на самий верх і відчули, як разом з морем хитається земля, а може то все було навіяне страхом і вітром.
А ось і знамените місце зустрічі двох океанів. Табличка чітко показує напрямки. Наліво підеш – Індійський океан, направо підеш – Атлантичний.
У строгій відповідності до таблички я лівою ногою став в Атлантичний океан, а правою – в Індійський.
Прислухавшись до відчуттів можу відмітити, що в Індійському океані вода трохи тепліша і ніжніша, а Атлантичний холодніший і трохи суровіший. Напевно, тому і так багато затонуло кораблів, коли два океани щось не поділили і трохи бушували між собою.
Стихія залишалася бушувати, а ми поїхали далі в глиб материка...
